Любов – це дія. Час діяти, а не говорити про любов. Побачити потребу зраненої людини.
Проповідь: єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії.
Любов – це не почуття, хоч і почуття теж. Любов – це дія, накерована на іншого.
Ісус говорить: «іди, і ти чини так само».
Час діяти, а не говорити про любов.
У притчі чуємо, що розбійники обікрали та побили людину. І дві поважні людини – священник і служитель храму пройшли повз. Можливо, вони говорили багато мудрих речей, однак забракувало їм діяльної любові до страждаючої людини.
Діяльна любов до страждаючої людини – це великий виклик для кожного з нас.
Особливо у часи війни, коли ми обтяжені ранами: душевними, духовними, а багато хто з нашої країни – тілесними.
І дуже багато зранених людей тут, між нами.
Рани – вони не тільки тілесні. Рани – душевні і духовні.
Людина, яка у відчаї – не знає як далі жити. Людина у страху паралізована. Це та, яку побили, можливо фізично. Це – рани, які могли бути пов’язані з насиллям: сексуальниим, психічним. Війна – це акт насилля.
Ми як ніколи потребуємо розважати над самаританством.
Як лікувати один одного?
Як бути людиною, через яку Бог може лікувати своїх зранених дітей…
Приклад любові милосердного самарянина дає Ісус.
Милосердна любов помічає потреби іншої людини.
Ми деколи розгублені – чи людина реально потребує, чи не потребує моєї допомоги. На це потрібна мудрість.
Потрібно мати всередині готовність посвятити свого часу, свого майна, для людини, яка потребує.
Яка в гіршому стані, ніж ти…
У нас всіх є можливість затриматись. Запитатись.
Милосердна любов – це любов до потребучої людини.
Це – любов до зраненої людини.
Нам потрібно розвиватись у розумінні душевних ран.
Людина у ненависті, злості, депресії, у гніві, спивається, скурюється, на смерть запрацьована, незадоволена – це симптоми зраненої людини.
Як я можу допомогти?
Нам потрібно вкладати зусилля, щоб допомогти зраненій людині, отримати відповідну допомогу.
Закарпаття – добре місце, щоб ми творили реабілітаційні центри, реабілітаційні програми. Люди потребують не тільки лікарської допомоги. Люди потребують душевної допомоги…
Хто вивчає наслідки віртуальної залежності дітей? У них повищена тривожність і залежність.
Хто думає, що нашим дітям потрібні реабілітаційні програми.
Дорослі, батьківські комітети: обдумати – у якій кризі знаходимось? Що можемо зробити на своєму рівні?
Чи ми чекаємо, що хтось за нас зробить?
Нам потрібно розвивати у собі самаританство.
Кожен з нас покликаний Богом бути добрим самарянином.
Кожного з нас Ісус потребує.
