Свята Мати Церква наголошує на тісному зв’язку між вознесенням Богородиці на небо з тілом і душею та Її царюванням.
Свято Пресвятої Діви Марії Цариці встановив 1954 року Папа Пій ХІІ на завершення Марійного року, видавши з цієї нагоди енцикліку «Ad caeli Reginam». Як зазначав Його Святість, не йшлося про якусь нову істину, в яку побожний люд мусив би повірити: ця істина вже жила в людських серцях, адже від перших віків християнства вірні сприймали Марію як Царицю. У давніх молитвах, у працях богословів і Отців Церкви можна знайти такі титули Діви Марії, як «Мати Царя», «Пані», «Володарка», «Цариця». У Лоретанській літанії Марію названо Царицею 13 разів.
Величання Марії як Цариці ґрунтується на Її Божому материнстві: Ісус Христос, Якого Вона народила, – Цар Всесвіту, і Пресвята Діва неодмінно бере участь у Його царюванні. Можна сказати, що вже архангел Гавриїл назвав Марію Царицею, коли проголосив, що Її Син буде панувати над домом Давида навіки (пор. Лк 1, 32-33). Але царська гідність Марії випливає не тільки з материнства, а й із Її участі у справі спасіння світу. З’єднана з Христом, під час страстей Вона жертвує Богу Отцю Свого Сина, Свої материнські права й любов, таким чином супроводжуючи Ісуса – Нового Адама – у відновлені всього творіння. Разом із Ним Богородиця стає новою Євою – Матір’ю всіх відкуплених.
Отже, Марія – тому Цариця, що має особливу єдність зі Своїм Сином і бере участь у Його царюванні. Ця гідність така велика, що перевищує велич усіх сотворених речей і робить Пресвяту Діву управителькою скарбів Небесного Царства. У Її царюванні немає нічого зі світського розуміння влади, адже Вона бере участь у Божій відповідальності за світ і в Його любові до світу. Її близькість і піклування про християн випливають зі служіння Божим дітям. Титул «Цариця» – це знак довіри, радості й любові, адже Богородиця завжди близько й ні на кого не дивиться з байдужістю.
