Історії з війни. Жінки з Очакова: не припиняймо молитов.
Війна оголила сутність людини.
Розмовляв: о. Франциск Ботвина OFM.
Пані Марія, пані Ольга та їхні внучки приїхали на кілька тижнів на Закарпаття. Вони готують у монастирі отців-францисканців у смт. Середнє. Жінки приїхали з Очакова, містечка на березі Чорного моря. До війни у їхньому місті проживало 18 тисяч жителів, наразі там нараховують до 5 тисяч осіб.
П. Ольга: « Ми з тих країв, де кожного дня є війна. Приїхали з Очакова, де майже щодня бомблять. За всю війну їх лише 13 днів, коли нас не бомбили. Зранку встаємо – нам каждуть «доброго ранку!», в обід бажають смачного, ввечері – доброго вечора. Цілі ночі в очікуванні повітряної тривоги. Найстрашніше – за дітей.»
П. Марія: “Сказати – що ми звикли до війни? До всього звикаєш, але звикнути до смерті не можливо.”
Спогади про перші дні війни.
Найстрашніше перше слово: війна. Бомбардування почалося з 7-ї ранку 24 лютого.
Як все буде для дітей, для дорослих… Що означає війна?
Історія про війну, дітей війни, постійні бомбардування та допомогу і милосердя: один одному, рідні, друзі, знайомі, незнайомі, спільні молитви та спільна допомога.
Війна показала сутність людей. Війна об’єднала людей різної віри: православні ідуть до костелу, щодня триває молитва, і просять за кожну людину. Люди усвідомили ціну життя.
