Традиція передає небагато відомостей про життя святого Лаврентія. Він походив з Іспанії, ймовірно, народився близько 225 року. Згодом мешкав у Римі, де був учнем архідиякона Сікста й отримав дияконські свячення, коли той став Папою Сікстом ІІ. Як довірена особа Понтифіка, мав обов’язок адмініструвати церковне майно й опікуватися вбогими Рима.
У часи, коли імператор Валеріан переслідував Церкву, Бог увінчав Лаврентія славою. Гонителі не просто вбивали християн, а ще й прагнули збагатитися на церковному майні. Тому, вбивши Папу Сікста ІІ, вони прийшли по його архідиякона. Лаврентій же на той час усе майно роздав бідним і, коли кати прийшли до нього, вимагаючи грошей, вказав на вбогих як на справжній скарб Церкви. Його вкинули до в’язниці, де святий пробув три дні, зцілюючи, творячи чудеса й багатьох навертаючи до Христа.
Лаврентій прагнув піти за прикладом свого пастиря Сікста ІІ, і це бажання сповнилося 10 серпня 258 року, коли його бичували, а потім поклали на ґрати над повільним вогнем. Та під час мук святий не втратив душевної радості й навіть дорікнув катам, що вони недбалі, бо «підсмажують» його тільки з одного боку. За словами Лева І Великого, жар Христової любові був у ньому такий сильний, що гасив жар природного вогню.
Героїчна постава принесла Лаврентієві вінець слави на Небі й велику пошану на землі. Багато святих – Августин, Амвросій, Петро Хризолог та інші – писали про нього, а по всьому світі поставали храми на його честь. Його згадують у Римському каноні та в Літанії до всіх святих.
