Альберт фон Больштедт (бл. 1200–1280) народився в німецькому місті Лауїнген.
Удома отримав хорошу християнську освіту. Згодом навчався в Падуї де, натхнений зустріччю з блаженним Йорданом Саксонським, доволі молодим вступив в Орден Проповідників. Спираючись на «Сентенції» Петра Ломбардського, викладав у Парижі, між іншим, святому Томі Аквінському. Отримав звання магістра теології. 1248 року Альберта послали до Кельна – заснувати там університет, подібний до паризького.
Знання майбутнього святого охоплювала майже всі сфери тогочасної науки: він писав тексти з фізики, астрології, біології, хімії, алхімії, пов’язуючи їх із загальним вченням про космос, теологією й онтологією. За широкі знання отримав титул «усеохопного вчителя». Послуговувався творами Арістотеля й писав коментарі до них, де в авторських відступах погоджувався зі слушними ідеями та критикував хибні. Альберта Великого вважають першим, хто ввів у християнську теологію філософський погляд на світ і дав початок середньовічному християнському арістотелізму. Найвідоміші його твори – «Сума теології», «Сума про творіння», коментарі.
1254 року вибраний на провінціала Німецької провінції домініканців. 1256 року разом із Томою Аквінським вирушив до Рима, аби захистити жебручі ордени. 1260 року став єпископом Регенсбурга. Зміг упоратися з фінансовими труднощами дієцезії, але в написаних у цей час коментарях до Євангелій від Луки й Матея помітне прагнення до усамітнення й роздумів. 1262 року покинув єпископське служіння. Брав участь у Другому Ліонському Соборі.
Беатифікований 1622 року, канонізований – 1931.
