7 головних гріхів. Гординя.
Катехиза на Veritas з с. Ліджі Паяппілі, настоятелька монастиря Згромадження Сестер св. Йосифа де Сен-Марк
Коли йдемо на сповідь – сповідаємося зі своїх вчинків. Але коренем гріха є не вчинок. Спочатку йдуть думки, і вже потім наше внутрішнє спонукає нас до вчинку. Але корінь залишається.
Ми сповідаємось, і знову повторюємо все спочатку.
Це – питання гордині.
Чи є хтось, хто не має гордості? Це – Діва Марія. Вона мала покору. Це – Ісус Христос.
Чи можемо ми стати святими?
Можемо! Якщо знаємо, що таке гріх, і як з нього виходити.
Наше «Я»: скільки «Я» є у наших розмовах, у наших бажаннях?
Горда людина бачить помилки і гріхи всіх навколо, вона бачить кому потрібно навернутися. Однак, чи бачить себе?
Ми дивимось навколо себе. Однак, добре б іноді закрити очі і подивитися вглиб себе.
Щоб визнати свої помилки, визнати свою недосконалість – маємо тисячу виправдань. Гордість – це не визнавати свої помилки, не визнавати, що помиляюся.
Гордій людині важко пробачити інших.
Гордій людині важко пробачити себе.
Я пишаюся тим, що є Божою дитиною і приймаю це в покорі.
Горда людина не визнає свої помилки, тому уникає і сповіді.
Ісус був покірний аж до смерті.
Як ми можемо знати, чи нас веде Святий Дух, чи нечистий? Людина, яку веде Святий Дух, визнає свої помилки, не обвинувачує, розуміє свої помилки.
Той, кого веде нечистий дух – той завжди звинувачує.
Той, кого веде Святий Дух, бере свою відповідальність, або ж оправдує інших, а звинувачує інших.
Через гординю частина ангелів стали демонами: вони хотіли бути головними.
Так і горда людина завжди хоче бути головною, каже, що все знає, вона хоче стати на місце Бога…
Покора – визнати свої помилки і стояти у правді: брати не свою вину – це теж не покора.
