КАНІКУЛИ – ЧАС ВІДПОЧИНКУ, АЛЕ ЧИ ПОТРІБНО ВІДПОЧИВАТИ ВІД БОГА?! А МОЖЛИВО, НАВПАКИ, ЗАПРОСИТИ БОГА У СВІЙ ВІДПОЧИНОК. ГОСПОДЬ ЗАПРОШУЄ НАС ДО ВІДПОЧИНКУ З НИМ
Таким місцем вже котрий рік є парафіяльні табори, метою яких є створити для дітей хоча б на кілька днів такі умови, середовище, де б вони змогли відчути себе невід‘ємною частиною спільноти Церкви, переформатувати свій звичний спосіб/ритм життя на Божий лад, побачити, що деякі буденні речі, справи не такі вже і необхідні та незамінні.
Одна справа, коли приходиш раз в тиждень на катехизу та раз в тиждень в неділю на Службу Божу, бо то є твій обов‘язок, а зовсім інше коли даєш дитині відчути, проживати значну частину дня з Богом, але при тому цікаво та весело. Тут діти змогли відчути, що Бог є присутній не тільки в костелі чи на катехизі, а Він є і в іграх, і там де щось робимо своїми руками, де їмо, сперечаємось і вирішуємо по християнськи примиритись….
Дати дітям змогу пережити Службу Божу по дитячому, пояснивши їм ту чи іншу частину, висловити своє прохання до Бога під час молитви вірних, по дитячому прославити Бога піснями, а так як наступного разу прийдуть на Месу вже інакше будуть сприймати та переживати те, що тут почерпнули. Коли ми говорили про різні форми молитви, то кожен мав змогу Богу за щось подякувати. Далі цитую слова дітей: « Дякую Богу за цей прекрасний табір; за те, що ми тут всі подружились; за те, що ми не сидимо у телевізорі та в телефоні, а весело спілкуємось; дякую Богу, що серед нас тут нема злих людей…». Важливо, щоб діти відчували, що у цьому незавжди доброму світі є місце, де можеш себе відчути добре і це місце є спільнота об‘єднана Богом.
Коли ми проходили Хресну дорогу на горі у Перечині у нас був змайстрований хрест, він не був легким, а сонце було палючим…, але жоден з дітей не відмовився його нести. Так, це було важко, але і проговорили про те, що у кожного з нас цей хрест є і він важкий, по своєму, як сказав о. Генріх, не потрібно створювати ілюзію та вірити, що хтось обіцяє, що тобі все у житті буде лише гарно, легко і без зусиль…! У той же день ми мали таку вправу, що на листку записати те, що для кожної дитини є найважчим, найболючішим, за що дуже-дуже переживає і віддіти це Господу.
Були діти, які це робили дуже таємно, щиро… той момент, коли виникло те відчуття, що Богу можеш все довірити, як найкращому своєму другові! Іншою важливою метою таких заходів є бажання залучити і батьків до цього процесу, щоб у процесі організації та навіть побувши одну-дві години у таборі побачили, що насправді це дуже клопітка, важлива праця виховувати дітей у вірі, приділяти цьому час і це є невід‘ємною співпрацею катехитів та батьків, а тоді і радіти можна з результатів.
Таборчик закінчився, а ми з сумом та слізьми прощались з нетерпінням чекаючи на наступні зустрічі, тепер вже впевнено знаючи, що хочемо переживати такі зустрічі з Богом ще і ще Дякуємо Богу, що завжди перебуває серед нас, надихає, дає сили та натхнення та заражає все і всіх навколо свою досконалою Любов‘ю
Габріела Сайберт, Ужгородська парафія св. Георгія
