Важкі і повсякденні гріхи: коли іти до сповіді?
Складні питання. Про сповідь о. Сергій Герзанич, канцлер Мукачівської дієцезії
Історія Адама і Єви в Едемському саду завершується їх вигнанням з Раю через їхній переступ, через їхній гріх входить у їхнє життя смерть.
Причиною цього є гріх: коли людина зазіхає, є жадібна, зажерлива того, що їй не належить.
Гріх призвів до смерті людини, до її занепаду.
Гріх – це те, що заблокувало людині Бога. Людина собі розірвала стосунок з Богом.
Бачимо, як Бог іде по саду і шукає людину, яка втратила почуття до Бога, Який любить, Який пробачає.
Далі ми бачимо, як Бог дає людині Десять Заповідей. І людина на кожну з цих заповідей знаходить собі гріх.
Ісус каже: «Ти маєш віднайти стосунок з Богом, ти маєш жити в Любові»
І ми знову знаходимо ще більше гріхів у житті.
Бог пропонує бути щасливим, мати з Ним стосунок, а людина знаходить собі відповідь – гріхи.
Йоан Хреститель говорить: «Ось Агнець Божий, Який бере гріх світу!» «Гріх світу» – так йдеться у грецькому перекладі. Гріх світу – це те зло, неприязнь людини з Богом.
Більші і менші гріхи, повсякденні і смертельні – це як залежність від алкоголю: якщо вживати щодня – людина приходить до залежності, яка руйнує її. Так само і повсякденний гріх.
Ісус пропонує приступити до сповіді, жаліючи за гріхи, і, ставши на дорогу відшкодування, навернення, зрозумівши не те, що: «тобі заборонено – ти маєш гріх», а те, що тобі дозволено бути щасливим.
Коли маю іти до сповіді?
Хтось розуміє, що маю на совісті стільки, що це мене обмежує до свободи чинити добро, мати відносини з Богом.
Хто починає практикувати сповідь кожного місяця, розуміє, що потрібно іти до сповіді частіше, щоб віднайти себе у стосунках з Богом.
Потрібно віднайти у собі той момент, коли я ХОЧУ (не мушу, а хочу) примиритися з Богом
