Втрачена гідність. Повернення через Милосердя Бога.
«Піти на глибину». Частина 15. Єпископ Микола Петро Лучок ОР, Апостольський Адміністратор Мукачівської дієцезії.
Милосердя пов’язане із зраненістю людини.
Чуємо, що Бог є любов.
Любов – це ідеальний стан.
Бог є любов, у Ньому є любов.
Ми запрошені до цієї любові.
Ми створені для любові і з любові.
Цей ідеальний стан ми не досвідчуємо у повноті, ми його досвідчуємо частково.
Щоб відчути любов, потрібно, щоб ця повна любов наповнювала мене і всіх в оточенні.
Бог створив людину для любові.
Коли дитина народжується у просторі, де бракує любові – вона починає досвідчувати певну біль, певні зранення.
Чим менше любові – більше ран.
Чим більше ран – тим більше людина випрацьовує стратегію виживання.
Бог, який знаходиться у любові, Він, котрий бачить, що люди відходять і живуть у ранах, зі своєї позиції робить все, щоб випрацювати і дати всі потрібні засоби, щоб лікувати, повернути людину, і допомогти їй.
Це – риса милосердя.
Милосердя – це накерована любов до того, щоб допомогти зраненій людині, зраненій особі.
Немає любові без свободи.
Коли хтось робить злодіяння, ми хочемо, щоб Бог втрутився і затримав злодія.
Чому Бог цього не робить? Бог, Який створив цей світ, установив закон, що цей світ має працювати на Свободі.
Стосунки мають працювати на Свободі.
Немає любові без свободи.
До прикладу, коли людина має багато статевих стосунків, не хоче входити у плідність, яка противиться своїй природі – вона починає деградувати.
Одна з трудностей сучасного світу – різні концепції. Однак не можуть бути різні істини, різні правди – правда є одна.
Ми можемо досліджувати до чого веде те, що є неправдивим.
Неправдиве помножує рани, темряву і зло.
Людина, яка не знає правди – їй важче почати рухатись із правдою.
Коли ми запитуємо: де Бог, чому Він не діє? То правда така, що любов заключається у свободі.
Є люди, які скеровують свою свободу на саморуйнування: блудний син використав свою свободу, і досяг дна, і зрозумів, що потрібно повертатися до Отця.
Отець з готовністю його приймає, і робить все, щоб його відновити. Однак насилу отець блудного сина додому не приводить.
Людина, яка вважає себе релігійно відповідною, а водночас звинувачує інших людей, вона не милосердна.
Ісус говорить до фарисеїв, які звинувачують учнів у недосконалості: «Милосердя хочу, а не жертви»
Господь говорить: « Я не хочу смерті грішника. Я хочу, щоб він був спасенний»
Любов Милосердна – ми робимо дуже багато зраненій людині, яку ми любимо.
Отець наш Небесний робить все у Своєму Милосерді до останньої миті, щоб допомогти людині. Водночас він не порушує свободи. Однак, якщо людина вибирає нести зло і деградувати – вона нестиме відповідальність. Кара полягатиме у тому, що вона відкинула Милосердя.
Святий Дух запрошує людину до відновлення і лікування. Однак якщо людина відкидає це запрошення – вона відкидає себе від любові і залишається у темряві, деградації. Це і є потім кара: людина яка не вибирає Бога – залишається в темряві. І після смерті людина вже не може нічого зробити. Вона залишається у темряві, яка називається пеклом.
Коли людина наважується вийти – Бог дає всі потрібні благодаті, Бог повертає людині гідність.
Образ Милосердного Отця – Церква відкрита, чекає. У Таїнствах, у Церкві діє Сам Бог.
Церква зі своїми Таїнствами – це простір Милосердя.
Один з диявольських голосів, який ранить, б’є людину: ти не достойний, ти – не гідний, ти натворив стільки всього, що ти не достойний.
Отець Небесний каже: навіть якщо твої гріхи будуть червоні, як шкарлат, якщо ти захочеш до Мене прийти – вони будуть біліші за сніг.
Бог хоче нашого цілковитого занурення у Його любов.
Часто наші рани є місцем, де приходять страхи, тривоги, образи – це не зцілене місце.
Бог запрошує нас співпрацювати з Ним.
Риса Божа: не карати, не контролювати – а любити!
