Віра як зерно: де є життя – завжди є ріст.
Проповідь: о. Євген Фізер, парафіяльний вікарій Мукачівської парафії св. Мартина.
Кожен з нас міг спостерігати, коли висаджуємо насіння, воно проростає і дає плоди.
Хотілося б, щоб цей ріст був видимим, але потрібен час.
На початку росту ніби нічого не змінюється, ніби посаджене зерно не змінюється.
Однак, це тільки наш, людський погляд.
Там де є життя – там завжди є ріст, там завжди є розвиток, навіть якщо це закрите перед нашими очима.
Так є і з нашим людським життям, так є з нашою вірою.
Дар віри – як мале зерно, що проростає і дає плоди з часом.
Як сьогодні можу любити людей, яких Господь мені посилає?
Не може віра не приносити плодів.
НЕ можуть інші не бачити, коли ми близько з Богом.
Євангеліє Мк 4, 26-34
Того часу Ісус промовляв до натовпів: «Таким є Царство Боже, як той чоловік, який посіє насіння в землю; і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте, але як, — він не знає. Сама по собі земля родить плід: спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі. Коли ж доспіє плід, він негайно посилає серп, бо настали жнива!»
І Він казав: «До чого уподібнимо Царство Боже? Або в яку притчу помістимо його? Воно — як зерно гірчиці; коли сіється в землю, воно є найменшим з усього насіння, що на землі, та коли посіяти, виростає і стає більшим від усякої городньої рослини, і пускає таке велике гілля, що в його затінку можуть гніздитися птахи небесні».
І багатьма подібними притчами Він говорив їм слово, наскільки його вони могли слухати; без притчі ж не говорив їм, а своїм учням окремо все пояснював.