Як розрізнити хто до мене говорить? Чий голос чую?
Христос не прийшов принести нам нові заповіді: життя по заповідям – це кандидатський мінімум, база, від якої треба відштовхнутися і йти далі, маючи це з собою, прямувати до більшого.
А цим більшим є що? Життя у Святому Дусі
Але на чому полягає життя у Святому Дусі?
Моє життя як християнина полягатиме у тому, щоб почути голос Святого Духа, і реалізовувати це покликання – моє особисте покликання, яке реалізується у загальному покликанні до святості.
Я починаю слухати – і чую, що в моїй голові безліч голосів… І як тут розпізнати, де Святий Дух говорить, а де що, взагалі?
Найважливіше зрозуміти: не все, що мені в голову приходить від Святого Духа.
Думки, які мені приходять у голову мають три джерела:
мої особисті
від Бога
від злого духа
Завданням християнина є вміти розрізняти ці голоси
Коли я кажу собі, що я переконаний, що голос від злого це від Бога, і переконую в цьому інших, не слухаю, що кажуть інші – це я закриваю себе на слухання Бога
Як розрізнити звідки джерело думок?
Розпізнання духів – це ціла школа.
З чого почати?
- Без молитви це не можливо. Молитва не в тому, що я говорю, а в тому, що я чую, щоб я слухав. Молитва полягає на слуханні. Що я буду слухати, що Господь говорить до мене. Лише прочитати молитви з молитовника – це не є молитовне життя, це – читання молитов, це – підготовка до молитви. Справжня молитва полягає у тиші і на слуханні.
- Щоб розрізнити, що до мене приходить – це вимагає духовної притомності. Це – слухання і не реагування, щоб побачити, що зі мною відбувається, які думки приходять, що відбувається зі мною.
- Виділення з цих голосів того, до чого мене кличе Бог. Тут важливо не помилитися з емоціями.
- Справжнє покликання від Бога матиме тривалість.
Чому можу не почути і не помітити своє справжнє покликання?
Злий, якщо йому навіть не вдаться скерувати моє життя у гріх, він пробуватиме відтягнути мене від мого покликання, збуджуючи у мені фальшиві покликання, збуджуючи мільйон емоцій, щоб ми не змогли почекати на справжній голос Божий, який є тихим, делікатним і ненав’язливим. Він завжди буде ненав’язливим.
Злий завжди мене буде змушувати. Якщо я відчуваю, що мене змушують до прийняття якоїсь життєвої дороги, то, велика імовірність, що це – не від Бога.
Голос Бога можуть допомогти розпізнати й інші люди.
Але якщо тебе хтось на щось намовляє, то включай своє базове розпізнання.
Авторитетів треба слухати не тому, що вони авторитети, а тому, що вони мають авторитетну думку.
В плані розпізнання своєї життєвої дороги завжди потрібно дивитися на себе, і, можливо, просити у досвідчених авторитетів, щоб вони могли допомогти впорядкувати мої думки, але ніхто інший за мене не може приймати рішення.
В жодному разі не можна піддаватися на маніпуляції.
Якщо я живу у гріху, то будь-яка спроба Бога вивести мене з цього буде породжувати у мені багато негативних емоцій.
Мир має тривалість.
Тому важлива притомність і вміння чекати, перебуваючи у «святій байдужості».
База духовного життя – бачити себе у реальності.
Відповіді на питання:
Генеральна сповідь – коли вона потрібна?
Є такий вид сповіді, який церква рекомендує робити, але не змушує.
Часами рекомендується перед дуже важливими подіями у житті: перед шлюбом, чи коли хтось хоче стати монахом, або священником, перед вічними обітами, свяченнями – коли отримуєш нові обов’язки і нові права, коли повністю змінюєш своє життя.
До генеральної сповіді потрібно дуже добре підготуватися і домовитися про певний час.
Що робити, якщо сповідася у певному гріху, і про нього не можеш забути, коли повертається думка?
- Сповідь магічно не діє. Є такі гріхи, які, можливо, сильно нас поранили. На сповіді важливе моє рішення, акт волі: я визнаю гріх, каюся, і постановляю його більше не робити. Але на рівні психічному, на рівні емоцій пам’ять про цей гріх може залишатися довший час. Не потрібно знову з них сповідатися.
- Отці пустині кажуть: «Завжди носи свій гріх з собою!» – йдеться про наші важкі гріхи, важкі переступи, щоб про них пам’яти і ніколи більше їх не чинити
