Довіритися Богові, питати: «Як маю поступити у критичних ситуаціях?» та стати інструментом у Господніх руках
Історія покликання та служіння: інтерв’ю на Veritas о. Петро Жарковський, генеральний вікарій Мукачівської дієцезії
о. Петро Жарковський, генеральний вікарій Мукачівської дієцезії: “Просто дозволь Богу вести тебе, принаймні не заважай Йому. Потрібно все відкинути і казати: «Боже, керуй мною!» І тоді людина буде щаслива
На наших дорогах є багато випробувань. Зупинитися. Подумати. Просити у Бога відповіді. У критичних і тупикових ситуаціях питати: «Господи, як поступити далі?»
Почути відповідь: через слово Боже, сповідь, через священника, єпископа, вірних… Зважувати все, щоб почути Божий голос…”
Говорили для Veritas про покликання, навчання у семінарії, Боже Провидіння, відновлення віри після радянщини, насправді унікальні спогади та історії, а ще – про КДБ та справжню віру і відданість
Цитати о. Петро Жарковський:
Змалку запам’яталися слова батька: “Бути лікарем, інженером, або вчителем – це добре, але бути священником – це щось дуже високе.”
У ті часи навіть ніхто не знав, де знаходиться семінарія, і як до неї потрапити
Ідемо до канцелярії, і той священник каже: «Тут адреса, тут – кошти, завтра летиш у Ригу». Це було як сніг на голову. Це – так Бог діяв…
Як тільки я сів у літак, перший раз взагалі бачив літак… І переді мною сидить чоловік, відкрив книжку, і помітив, що то – Бревіар. Думаю: “Певно то буде священник”. Це був як Ангел. Це був священник з Хмельницької області, який у ті часи, СРСР, творив чудеса – о.Владислав Ванагс, справжня легенда
З України поступити у семінарію у Ризі було майже не можливо. Довелось виписуватися з дому і переїжджати у Латвію
Момент висвячення не можливо описати словами: це мить, коли змінюється все твоє життя
Наприкінці 80-х прийшло запрошення із Закарпаття, від тодішнього адміністратора Йожефа Чаті, який був Апостольським адміністратором на Закарпатті. Отець Йожеф працював тут після ув’язнення.
Тут все було інакше, ніж в іншій частині України – навіть мова. Бог діяв просто неймовірно…
***
Наприкінці 80-х років 20-го століття, коли отець Петро Жарковський приїхав на Закарпаття вкрай не вистачало священників. Храми були закриті. У декотрих Святу Месу служили раз на пів року. Отці були переважно дуже похилого віку, які пройшли радянські концтабори за свою віру. Люди ж були спраглі віри та своєї Церкви. Навіть попри те, що КДБ слідувало по п’ятам, а по понеділкам викликали за «політіческіє проповіді», отець Петро продовжував служіння.
У 1989 році отець Петро Жарковський поїхав в Угорщину, зустівся з кардиналом Пашкаї. Незабаром кардинал відвідав Закарпаття, і через невеликий час сюди приїхали священники-францисканці, серед них був і майбутній єпископ-ординарій Мукачівської дієцезії Антал Майнек; приїхали тоді з Угорщини і отці-домініканці та отець-єзуїт. Отець Петро зумів налагодити зв’язки і зі словаками, – зі Словаччини теж приїхали священники-монахи та сестри для служіння на Закарпатті. Приїхали і двоє священників з Німеччини, о. Йозеф Трунк служить тут і до нині. У ті часи отцю Петру доводилось у неділю іноді служити і 7 Святих Мес, адже потреба була велика, а отців не вистачало. Так наприкінці 80-х, на початку 90-х почалось майбутня Мукачівська дієцезія отримала нове дихання. У часи, коли ще існував СРСР та пильнувало КДБ, почалось відродження Церкви, будівництво храмів та вільне практикування католицької віри. За рік-два Україна отримала незалежність…
