Піо Франческо Форджоне народився 25 травня 1887 року в П’єтрельчіні, в дієцезії Беневенто. 6 січня 1903 року вступив до ордену Братів Менших Капуцинів як кандидат на пресвітера, рукоположений 10 серпня 1910 року в кафедральному соборі в Беневенто. 28 липня 1916 року прибув до монастиря в Сан Джованні Ротондо, де з короткими перервами перебував аж до смерті, тобто до 23 вересня 1968 року.
В п’ятницю 20 вересня 1918 року о. Піо під час молитви перед розп’яттям отримав стигмати, які впродовж 50 років увесь час залишалися відкритими і кровоточили. Організував “Групи молитви” та ініціював побудову сучасної лікарні, якій дав назву: “Дім полегшення в стражданні”. 2 травня 1999 року Папа Йоан Павло ІІ зачислив його до лику блаженних. 16 червня 2002 року цей же Папа проголосив його святим.
Кілька фактів:
У п’ятирічному віці хлопчик захворів туберкульозом, проте згодом повністю одужав. Його духівник повідомив, що власне після цього хлопець мав особливі містичні переживання присутності ангелів, Діви Марії та самого Христа. Але по-дитячому вважаючи ці об’явлення звичними й природними, нікому про них не розповідав.
Багато з тих, хто потребував духовної підтримки, не міг приїхати до святого безпосередньо, падре Піо пропонував, щоби всі охочі посилали замість себе ангела-хоронителя, тож дуже часто священик всю ніч не спав, розмовляючи з ангелами.
В п’ятницю 20 вересня 1918 року під час вечірньої молитви, на тілі монаха з’явилися стигмати – видимі криваві рани в тих місцях, де вони були на тілі розіп’ятого Ісуса Христа: на долонях, ступнях та боці. Рани були відкриті й кровоточили то сильніше, то слабше протягом 50-ти років, тому отець постійно їх перев’язував. Стигми зникли лише за кілька годин до його смерті, не залишивши жодного сліду… Хоч стигми не загноювалися, не інфікувалися і рівень гемоглобіну в крові священика, попри постійну кровотечу, залишався незмінним, щосекунди о. Піо досвідчував сильний біль. А рани пахли квітковим ароматом…
“В’язень сповідальниці” – так називали о. Піо, адже саме на уділення Тайни Покаяння він витрачав по 19 годин на добу!
Отець умів “читати серця”. Сповідаючи, відчував щирість чи лукавість покаяння, а також міг чітко пригадати людині її важкі гріхи, якщо вона їх забувала або затаювала навмисне. Люди червоніли, плакали і хотіли провалитися крізь землю, сповідаючись в о. Піо, проте черги до його сповідальниці не зменшувались. Цікаво, що практично в жодному випадку людина не покидала священика, не здобувши цілковитого примирення з Богом, навіть якщо це були масони, атеїсти, скептики чи раціоналісти…
Отець Піо був наділений даром пророцтва і передбачив кривавий замах на життя Папи Римського Івана Павла ІІ, трагедію, що сталася 11 вересня в Нью-Йорку та часто знав долю душ померлих. І, звісно ж, він ще до смерті мав дар зцілення. Іноді достатньо було хресного знамення, щоб хвороба відступила.
Він був одним із небагатьох святих, що мав дар біолокації – здатність перебувати одночасно в кількох місцях. Це могло бути у видимий і невидимий спосіб, проте страждаючі люди в різних кутках землі розуміли візит падре Піо через сильний запах фіалок, лілій, троянд чи кадила. В моменти видимої біолокації, він сидів нерухомо в своїй келії але зустрічався з своїми духовними дітьми чи друзями деінде в світі.
Після смерті тіло отця Піо залишилося нетлінним і досі зберігається в монастирі Сан-Джовані-Ротондо, куди щороку прибувають близько 8 млн. прочан.
Використані матеріали Паломницький центр Рафаїл
